Стаття для фахового збірника наукових праць з педагогічних наук «Творча особистість вчителя: проблеми теорії та практики», 15.04.2015

БАР’ЄРИ ТА МОЖЛИВОСТІ ТВОРЧОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ВЧИТЕЛІВ

Постановка проблеми: розвиток вчителя, учня, школи нерозривно пов’язаний з усім комплексом соціальних, економічних, технологічних та ментальних перетворень суспільства. Сьогодні, в світі високих технологій, відкритих кордонів, всесвітньої інформаційної мережі, проблеми само-актуалізації та невпинного персонального розвитку стають у повний зріст як для вчителів, так і для учнів і їх батьків. Ця стаття присвячена аналізу бар’єрів творчої самореалізації вчителів вітчизняної освіти та можливостям їх подолання. Адже, від особистості вчителя істотно залежить розумовий, емоційний та духовний розвиток учня. Чи дозволяє традиційна шкільна класно-урочна система освіти задовольнити нагальну потребу всіх своїх учасників в особистому зростанні?  Які перешкоди стають на заваді творчої самореалізації вчителя? Які нові можливості надають вчителям альтернативні напрями освіти?

Для відповідей на ці питання був проведений аналіз останніх досліджень і публікацій в сфері творчої педагогіки. Особлива увага приділялася працям вчителів гуманістів, реформаторів, засновників цілих освітніх напрямів: В. О. Сухомлинського , Я. Корчака, Джона Холта, Александра Сазерленда Нілла, Гузика М. П. [5, 4, 3, 2, 1]. Вивчалися новітні дослідження в сфері педагогіки [7] та педагогічної психології [6]. На базі школи екстернів м. Києва було досліджено явище домашньої освіти. З’ясовано, що домашня освіта дозволяє отримати грунтовні знання в затвердженому державною програмою обсязі, а також реалізувати особистосно орієнтований підхід до учня. Завдяки співпраці із Проблемною Лабораторією Дистанційного Навчання НТУ «ХПИ» вивчаються можливості дистанційної освіти в Україні. Була проаналізована прогресивна система освіти Фінляндії. До уваги також була прийнята «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021рр.», «Постанова кабінету міністрів про затвердження національної рамки кваліфікацій» та рекомендована ЮНЕСКО «Структура ИКТ-компетентности учителей» (ICT Competency Framework for Teachers, или ICT-CFT) редакції 2011р [8, 9, 10].

Мета статті полягає у аналізі зовнішніх та внутрішніх бар’єрів творчої самореалізації вчителів вітчизняної освіти та висвітленні нових напрямів освіти, які пропонують нові можливості для розвитку творчої особистості вчителя.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Прослідковуючи творчий шлях великих вчителів: Сухомлинського В. О., Я. Корчака, Александра Ніла, Гузика М. П., — тих, хто створював свої школи та стояв у витоків цілих напрямків освіти, ми помічаємо, що, в першу чергу, — це Творці. Кожен із них в свій час і в своїй країні виявляв болючі проблеми виховання дітей і в пошуках рішення цих проблем виходив далеко за межі стандартних уявлень про школу,  дітей, та навчання дітей у школі.

Не згадуючи докладно про їх внесок у педагогіку, адже це була б тема іще для кількох статей, наведу лише кілька прикладів того, наскільки далеко ці першопроходці освіти заходили в своїх пошуках.

Як більш близький нам в часі та просторі приклад, хочу навести Авторську Школу Гузика М. П. у м. Южному. В 1969 році, вигравши конкурс на проект кращої школи майбутнього в тодішньому СССР, Микола Петрович відмовився від класно-урочної системи в початковій школі та від стандартної, незмінної для всіх, навчальної програми для всіх класів. У 1994 р. школа Авторська Школа Гузика була визнана ЮНЕСКО кращою школою Європи.

Іще один приклад радикального та успішного підходу — це школа Саммерхил, заснована в 1921р в Англії. Засновник школи, Александр Ніл, дав дітям свободу відвідувати уроки, чи не відвідувати їх, причому притримувався цього правила безкомпромісно. А. Ніл описує крайній випадок, коли хлопчик впродовж 10 років не прийшов на жоден урок. Після школи він знайшов своє покликання ставши кінооператором і був відзначений роботодавцем за ініціативність та працьовитість, не кажучи вже про те, що був щасливий у своїй роботі [2].

Що спільного між цими двома школами? Гадаю, що у розробці своїх нововведень великі вчителі спирались не стільки на авторитетні погляди освітян, як на свій багаторічний практичний досвіт роботи з дітьми та на потреби самих дітей. Самий простий спосіб визначити творчий потенціал вчителя це послухати його відповідь на запитання: «Чому Ви навчились у дітей?». Саме в тісному дружньому та натхненному спілкуванні з маленькими людьми були створені цілі світи, де діти могли рости і розвиватися в атмосфері свободи та відповідальності, творчості і самоорганізації, взаємодопомоги і толерантності.

У сучасному світі, де найрізноманітніша інформація знаходиться на відстані декількох кліків мишкою, особистість вчителя виходить на передній план. Дослідження показують, що творчі здібності учнів напряму пов’язані з особистісною спрямованістю вчителя [7]. Щоправда, чи є це чимось дійсно новим? Пригадуючи свої шкільні роки, дорослі люди часто з вдячністю говорять про одного чи двох вчителів з усієї школи. Чому? Із розмов випливає, що ці викладачі зуміли передати їм свою щиру зацікавленість, захоплення своєю наукою. Але як це можливо, що з усього педагогічного складу школи лише двоє чи троє залишили слід у душі? Що стає на заваді творчого натхнення для більшості працівників освіти? Що заважає нам бути джерелом живої води для своїх підопічних?

Аналізуючи бар’єри для творчої самореалізації вчителів, пропоную наступну умовну класифікацію:

  1. Зовнішні
    1. Економіко-соціальні
    2. Системні
  1. Внутрішні1. Зовнішні бар’єри творчої самореалізації вчителя
  2. Тож, почнемо спочатку.

1.1 Економічно-соціальні

Почнемо з економічно-соціальної ситуації тому, що оплата вчительської праці є найболючішим питанням українських викладачів. Із повним правом та гіркою посмішкою на вустах пересічний вчитель може запитати: «За ті гроші, які я отримую, ви хочете творчого підходу?» Наївно сподіватись від викладача повної самовіддачі своїй справі, додаткових вкладень часу та енергії, яких вимагає педагогічна творчість, коли він змушений повсякчас шукати підробітки а то й суміщати кілька робіт. Закон України «Про освіту» визначає необхідний обсяг бюджетних асигнувань на сферу освіти у розмірі не менше 10% від валового внутрішнього продукту. Проте, жодного разу, з моменту набуття незалежності України не вдалося вийти на такий рівень фінансування освіти. Середня освітній бюджет від за 2009-2015 рр. не перевищив 7%. Видатки на освіту на 90% ідуть на виплату зарплат і лише 10% виділяється на розвиток галузі: розширення та оновлення ресурсної бази навчальних закладів, впровадження новітніх технологій, підвищення кваліфікації освітян. За останні 20 років із престижної та шанованої професії, вчительство перетворилося на роботу, яку обирають в останню чергу, а вчителі у злиденну верству населення.

Для порівняння, Фінляндія, яка за Індексом освіти (Education index) на сьогодні посідає п’яте місце в світі, забезпечує вчителям зарплату у від 2,5 до 5 тисячі євро, причому у всіх навчальних закладах. Очевидно, що почуття економічної стабільності та добробуту є необхідною умовою для якісної роботи на будь-якому місці, у школі зокрема.

Навіть в умовах економічної нестабільності та слабкості України пріоритет освіти повинен бути найвищім. «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021рр.» стверджує, що «Освіта належить до найважливіших напрямів державної політики України. Держава виходить з того, що освіта – це стратегічний ресурс соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення міжнародного авторитету й формування позитивного іміджу нашої держави, створення умов для самореалізації кожної особистості» [8, c. 2]. Не дивлячись на ці прекрасні слова, фінансові вливання, без яких неможливі ніякі перетворення, продовжують оминати освітню галузь.

Із сумом мушу константувати, що країна, яка ставить вихователів на межу виживання, .

Бар’єри для творчості вчителів обумовлені існуючою системою освітиВ основі класно-урочної системи лежить принцип вивчення групою одного й того ж предмету однаковим способом в однаковому обсязі за один і той самий час. Тобто по своїй суті традиційна система освіти не передбачає індивідуального підходу та не враховує природні особливості та нахили учнів. Така організація освіти чимось нагадує конвеєр. Наприклад, на фабриці кока-коли порожні пляшки заповнюють напоєм із швидкістю 50 пляшок за хвилину. В школі ж у дитячі голови за певний час треба залити певний обсяг знань. При цьому емоційні та фізичні потреби дитини, а також її вольова сфера, стають на заваді «продуктивності». Зокрема «Постанова кабінету міністрів про затвердження національної рамки кваліфікацій» дає такий опис умінь, необхідних для отримання дев’ятого, найвищого кваліфікаційного рівня: «критичний аналіз комплексних проблем, синтез нових складних ідей, зокрема у міждисциплінарних сферах розроблення та реалізація комплексних проектів, як правило, у рамках власної дослідницької школи, які дають змогу глибоко переосмислювати наявне і забезпечувати вагомий приріст нового системного знання та/або модернізації професійної практики, та розв’язання складних соціально значущих проблем з використанням дослідницько-інноваційних методів» [9]Для вирішення цієї системної помилки були створені такі апдейти, як метод проектів, модульна система, метод комплексів. Та всі ці форми організації учбового процесу не вирішують принципової непридатності шкільної системи для особистого розвитку учня.

Виконання освітніх завдань сучасності, в основі яких лежить розвиток особистості, є недосяжними в умовах традиційної школи. Проте і діти, і вчителі продовжують бути заручниками архаїчного конвеєру, який постачає не потрібні вже деталі.

Сучасна система освіти могла задовольнити вимоги індустріального суспільства іще 50 років тому. Дитину змалечку навчали трьом речам: повазі до начальства, послуху, та виконанню однотипної нудної роботи впродовж життя. В сучасному постіндустріальному світі, коли цілі заводи та електростанції можуть обслуговуватись кількома спеціалістами, суспільство потребує зовсім інших кваліфікацій. Цінується критичне мислення, творчий підхід, володіння сучасними інформаційними технологіями, самоорганізація, а найголовніше — уміння самостійно здобувати нові знання.

Система освіти, завданням якої є зберігання та передача знань і культурних цінностей із покоління в покоління, за своєю природою є надзвичайно консервативною. Зокрема класно-урочна система, яка з’явилась близько 400 років тому, на сьогоднішній день є застарілою. Згідно «Національнії стратегії розвитку освіти в Україні»

Ключовими напрямами державної освітньої політики має стати реформування системи освіти на основі філософії «людиноцентризму» [8, с. 3].

2. Внутрішні бар,єри творчої самореалізації вчителя

В педагогічному спілкуванні кожен вчитель притримується певного стилю. Одні педагоги, авторитари, відкрито заявляють про свої цілі та жорстко добиваються їх реалізації. Інші, маніпулятори, приховують свої справжні наміри, та використовуючи більш м,які засоби впливу примушують дитину жити по сценарію педагога, не помічаючи цього. Треті, актуалізатори, відверто повідомляють про свої наміри, запрошують до спільного обговорення засобів для їх досягнення, глибоко вірять у себе та своїх вихованців, їх можливості.

На жаль, більшість педагогічних систем, що передбачають навчання, виховання, формування також передбачають маніпулятивний вплив на дитину. Багато дослідників вважають, що маніпулювання диструктивно як для обєкта, так і для субєкта маніпуляції, оскільки технологія маніпулятивного впливу веде до внутрішньої роздвоєнності та розпаду особистості. До того ж педагог може бути  не тільки маніпулятором, але й об,єктом маніпуляції з боку адміністрації, колег, дітей, батьків, власної родини. В цих деструктивних умовах самоактуалізація стає виходим із замкненого кола штучних маніпулятивних стосунків. Під самоактуалізацією розуміється зростання вчителя, як особистості, що дозволяє підняття свого власного потенціалу то такого рівня, коли зовнішній вплив не здатен вчинити руйнівного ефекту. Як казав Жан-Поль Сартр:

Не має значення, що зробило із вас життя. Має значення що ви зробили, із того, що зробило із вас життя.

Шляхами для самоактуалізації є самопізнання, самовіддача, самоприйняття. Для того, щоб народилася сильна особистість вчителя, треба кілька разів померти, як педагог і в муках народитися знову. Адже всі наші страхи, наші застарілі уявлення, нашу недосконалість ми автоматично передаємо дітям. Проте так само ми можемо перадавати наші захоплення, вміння радіти життю, вміння працювати та боротися за правильну справу. Чи варто переоцінювати методи та технології навчання, якщо діти все-одно бачать саму нашу суть.

Хочу навести слова Александра Нілла, звернені до батьків. На мою думку, вони так само справедливі і для вчителів:

«… встает вопрос: возможно ли принимать детей, не принимая самих себя? Если вы не осознаете себя, то вообще не можете принимать себя или не принимать; иначе говоря, чем глубже вы понимаете себя и свои мотивы, тем более вероятно, что вы сумеете себя принять.    Я искренне надеюсь, что более глубокое знание себя и природы ребенка поможет родителям уберечь своих детей от неврозов. Я повторяю: родители разрушают жизнь своих детей, навязывая им устаревшие представления, манеры, нравственные правила. Они приносят ребенка в жертву прошлому. …    Мне хорошо известно, как трудно отрекаться от того, что казалось нам важным, но только через отречение мы приходим к жизни, к прогрессу, к счастью. Родители обязаны отрекаться. Им необходимо отвергнуть ненависть, прячущуюся под личиной авторитета и критики. Они должны отречься от нетерпимости, которая порождена страхом. Им придется отречься от старой морали и расхожих истин.    Проще говоря, родитель должен стать личностью.» [2, с. 22]

Проаналізувавши зовнішні та внутрішні бар’єри для творчої самореалізації вчителів, хочу привернути Вашу увагу до можливостей розвитку творчої особистості вчителя у альтернативних освітніх напрямках, таких як: авторські школи, домашнє навчання та дистанційне навчання.

3. Альтернативні напрямки освіти

3.1. Авторські школи (на прикладі школи Гузика М. П. (школа№3 у м. Южному, Україна) та школи Саммерхил (графство Саффолк, Великобритания)

Як вже згадувалось вище, основним недоліком традиційної системи освіти, є неможливість творчого саморозвитку як дитини, так і вчителя. У вступі, до своєї книги «Профільне навчання: як організувати, не зруйнувавши школу» Гузик М. П. пише про перетворення у власній авторській школі:

«Якщо раніше учень мав чітко й обов,язково виконувати програми, нав,язані йому ззовні традиційними підручниками, вчителями та єдиним дидактичним супроводом навчально-виховного процесу, то відтепер він може особисто втручатися у «святая святих» традиційної педагогіки – мету, зміст, навчальні стилі, методи, прийоми і кінцевий результат своєї освіти. …У цій новій ситуації колишні «невільники» — учень та вчитель – отримують бажану волю. Перший — тому що отримав можливість самостійно розвиватися відповідно до природних законів, мотиваційних ресурсів своєї особистості та за своїм Божественним покликанням. Другий – тому що перестав бути порушником здорового глузду і тих законів, які скеровують саморозвиток дитячої особистості.» [1, с. 2]

В реорганізації навчання Школи №3 у місті Южному була пророблена гігантська науково-методична робота, взяти хоча б програми 4-х рівнів складності з усіх предметів. Та все ж, головним досягненням своєї школи Микола Петрович вважає нові стосунки між учнем та учителем:

«Вчитель перестає бути ворогом дитини. Він стає його союзником і вірним помічником …». [1, с. 2]

Школа Гузика побудована на християнських засадах, проте й засновник релігійно-нейтральної школи Саммерхіл, Александр Нілл, говорить:

«Я знаю, что трудный ребенок может прийти в мою школу и стать нормальным и счастливым, а также что основные ингредиенты процесса лечения — проявления приятия, доверия, понимания.  Нормальному ребенку поддержка необходима не меньше, чем трудному. Вот единственное указание, которому обязан следовать каждый родитель и педагог: «Ты должен быть на стороне ребенка». Именно подчинение этому указанию и делает Саммерхилл успешной школой, потому что мы самым определенным образом стоим на стороне ребенка и ребенок пусть неосознанно, но понимает это». [2]

Читаючи послання Сухомлинського В. О. до вчителів, можна прослідкувати співзвучні думки:

«Ви лише тоді маєте право бути наставником, вихователем, коли, розуміючи і серцем відчуваючи безмежну дитячу довіру і неминучу у зв’язку з цим дитячу беззахисність, владу свою над дитиною будуєте на цій довірі і цій беззахисності. … Дитяча довіра, якою би безмежною вона не була, — це довіра істоти, яка прагне духовного багатства, багатогранності особистого життя — багатства вражень, думок, естетичної насолоди, багатства спілкування з людьми. … Берегти дитячу довіру, тому що вона і є любов дитини до педагога — ось в чому осереддя мудрої влади педагога над дитиною. На ній, на цій довірі, тримається прагнення дитини знаходити і знайти захист у вихователя. Дорожите, як безцінним скарбом, цим дитячим прагненням. До того часу, поки дитина дивиться з надією на вас і вірить у вас — ви справжній вихователь, наставник, ви вчитель життя, ви авторитет, живе втілення життєвої мудрості, ви друг, товариш. Пам’ятаєте, що це речі дуже крихкі, їх легко зруйнувати. Якщо ви зруйнували їх, вам як вихователеві прийшов кінець. Ви будете наглядачем, але не вихователем.» [5]

Ми бачимо, що великі вчителі минулого і сьогодення різними словами говорять про одне й те саме: прийняття, дружність, довіру, любов – як основу для навчання та виховання дітей.

Я глибоко переконана, що для реалізації гуманістичного підходу у навчанні традиційна система освіти має бути корінним чином реорганізована. Та поки що, консерватизм школи змушує прогресивних вчителів та батьків шукати альтернативні варіанти організації навчання.

3.2. Домашня освіта або Homeschooling

Явище домашньої освіти виникло у 60-х роках в Америці. Його рупором був відомий викладач, видавець та письменник Джон Холт. Зараз, лише за офіційними даними, більше двох мільйонів дітей в США навчаються вдома. Домашнє або сімейне навчання у Україні є дозволеною формою освіти, на рівні з очною, заочною, вечірньою, екстернатом та педагогічним патронажем [11, ст.3]. Домашня освіта може реалізовуватися на базі звичайної школи (за домовленістю з адміністрацією школи), на базі школи екстернів у м. Києві, сімейної школи у Переяслов-Хмельницькому,  Школи Дистанційної освіти № 328 м. Києва та Школи Дистанційної освіти у м. Севастополі. Такі школи, дають дітям, що вчаться вдома, можливість здавати іспити і отримати атестат державного зразка. Звичайно, батьків та вчителів, які наважуються взяти освіту власної дитини на себе, небагато, і ніколи не буде багато. Але саме у цій середі наявний невичерпний потенціал для творчості. Унікальна особливість домашнього навчання полягає в можливості слідувати природнім нахилам в просторі і часі. Адже хоумскулери можуть організовувати свій розклад цілком індивідуально.

Яким чином організовується навчання вдома? В ході власного дослідження на базі школи екстернів м. Києва, було з’ясовано, що існує кілька стандартних схем реалізації домашнього навчання. Здебільшого, дитину вчить мама, або мама з татом, або дідусь, або няня. Тобто це повністю індивідуальна домашня справа (за виключенням англійської, яку зазвичай опановують на курсах). Іноді батьки запрошують вчителя початкових класів, який приходить до дитини додому. Буває, що група батьків організовує щось на зразок клубу, для десятка дітей, де викладають різноманітні програмні та позапрограмні предмети, театр, риторика, єдиноборства, тощо. У м. Києві існує декілька авторських міні-шкіл, як, наприклад, Парк-школа Dixi, Славія, Сонечко, Беркошко, які не мають акредитації, але пропонують новаторську організацію учбового процесу: без оцінок, класів, дзвінків, домашніх.

На основі власних спостережень, можу зробити два висновки: по-перше, в домашніх умовах діти здатні опановувати стандартну державну програму і по-друге, завдяки індивідуальному дбайливому та обережному ставленню діти реалізують свої таланти і захоплення та розвиваються гармонійно.

З точки зору викладацької діяльності, домашня освіта пропонує небачені можливості творчої самореалізації, такі як складання нових програм, робота з маленькими групами, відсутність адміністративного тиску, тощо.

Вважаю актуальною ідею Джона Холта, яка полягає в тому, що середа домашньої освіти — це унікальна лабораторія дослідження дітей в їх природніх умовах, тобто в родині. Родини, які самостійно займаються освітою своїх дітей могли б стати безцінним місцем практики для молодих вчителів. Під час навчання в педагогічному інституті, чи університеті майбутні педагоги вивчають величезну кількість теоретичних дисциплін, не маючи жодної можливості перевірити свої знання на власному досвіді. Аж до короткотривалої практики в кінці навчання вони, фактично, не бачать живих дітей, не спостерігають, не роблять висновки, не мають можливості отримувати зворотній зв’язок…

“Тысячи студентов в педагогических учебных заведениях полны энтузиазма в отношении будущей профессии. Но уже через год после окончания колледжа они сидят в своих учительских и полагают, что в понятие «образование» входят только учебные предметы и дисциплина. Конечно, они не смеют бунтовать открыто, потому что это грозит потерей работы, но даже в мыслях бунтуют немногие. Человеку нелегко вырваться из пут сформировавшего его жизненного опыта. И вырастает новое поколение, которое навязывает все те же запреты, устаревшие нравственные правила и педагогические глупости уже следующему поколению, — и замыкается добрый старый порочный круг. Печальный факт: обработанные таким образованием люди принимают пороки своего общества как должное.” [2, с. 2]

Джон Холт вважав, що спостерігаючи дітей вдома, спілкуючись з їхніми батьками, поринаючи у родинне життя, майбутні вчителі могли б сформувати своє власне уявлення про навчання в безпечних і сприятливих як для них, так і для дітей умовах.

3.2. Дистанційна освіта

Із появою всесвітньої мережі, освіта отримала нові перспективи, так само як і інші сторони життя. Ми більше не обмежені можливостями районної школи чи міської бібліотеки, ми навіть можемо бути слухачами Кембріджського курсу, сидячи у себе вдома. Для вчителів інтернет відкриває унікальні можливості, адже усуває будь-які територіальні обмеження для навчання.

В Україні вже існує перша дистанційна школа, яка має акредитацію. Це Центр дистанційної освіти «Оптима» http://optima-osvita.org.ua/.

Розробкою дистанційного навчання для старшої школи сьогдні займається Проблемна Лабораторія Дистанційного Навчання НТУ «ХПИ», та Інститут післядипломної освіти КПІ.

Вже створені дистанційні курси для підготовки до ЗНО. Це цікавий новаторський проект ініціативної молоді, викладачів та програмістів, з яким ви можете ознайомитись на сайті https://www.ed-era.com.

Найбільшими перевагами дистанційної форми навчання є: гнучкість розкладів, можливості індивідуального підходу, економія часу (на дорогу) і простору (не потрібен клас), нові демонстраційні можливості (перехід від плакатів і карток до відео та е-матеріалів), можливості створювати свої унікальні курси, можливості проводити он-лайн лекції та конференції (платформи wiziq.com, Expertsystem.ru).

Звичайно, необхідно враховувати і недоліки такої форми: по-перше, я переконана, що ефективне навчання можливе лише при перевірці отриманих знань на практиці. В природничих науках, де пізнання – це суцільний експеримент, замінити реальний дослід у реальній лабораторії на відео цього досліду, все одно, що замінити масло маргарином. Хоча, якщо спуститися з неба на землю та згадати про український бюджет на освіту, то краще діти хоч на екрані побачать лабораторію, ніж не побачать її зовсім. По-друге, проектні та командні форми роботи «плечем до плеча», також надзвичайно важко реалізувати онлайн. На мою думку, в початковій школі, де пізнання відбувається за допомогою усього комплексу відчуттів: дотику, смаку, запаху, зору, слуху, а найголовніше напряму залежить від особистості вчителя, обійтися одним екраном, ніяк не вийде: таке манюсіньке віконечко замість цілого світу цікавих речей

З усього вище-сказаного можна зробити висновок про те, що для повноцінного навчання живе спілкування з вчителем є незамінним, особливо в молодшій школі. Важливі також емпіричні дослідження і робота в команді. Варто замислитись про змішану форму освіти. Наприклад, коли підготовка до заняття проводиться вдома, онлайн, з використанням курсів та бібліотек, а на уроці відбувається обговорення спірних питань та поглиблення знань. За такою схемою зараз працюють європейські університети.

 

Висновки:

  1. Не дивлячись на складну економіко-соціальну ситуацію в країні та обмеження творчості в традиційній системі освіти, головними бар’єрами, що блокують творчий потенціал вчителя є власний конформізм та пасивність.
  2. Альтернативні напрямки освіти дають багато матеріалу, перевіреного часом та досвідом для створення нової парадигми вітчизняної освітиЛітература:

 

  1. Гузик М. П. Профільне навчання: як організувати, не зруйнувавши школу. / В. Зоц / Ч.1 – К.: Ред. Загальнопед. Газ. (Б-ка «Шкільний Світ»). — 2005р. – 112с.  
  2. Александр Нилл «Саммерхил — воспитание свободой» — 2000г.
  3. John Holt. Teach Your Own: The John Holt Book of Homeschooling / Pat Farenga / — 2003.
  4. В. А. Сухомлинский. Сто советов учителю. — К. : Рад. письменник, 1984. — 254 c. (Педагогическая библиотека).
  5. Я. Корчак. Как любить ребёнка. — Екатиренбург: У-Фактория, — 2005г. – 384c.
  6. Овчарова Р. В. “Технологии практического психолога образования” Учебное пособие для студентов вузов и практических работников. — М: ТЦ «Сфера», 2000. — 448 с.
  7. “Влияние личности учителя на творческие способности детей” Выпускная квалификационная работа, 2008.
  8. «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021рр.» від 25 червня 2013р.
  9. Постанова кабінету міністрів про затвердження національної рамки кваліфікацій, від 23 листопада 2011 р. № 1341 Київ
  10. «Структура ИКТ-компетентности учителей» (ICT Competency Framework for Teachers, или ICT-CFT) редакції 2011р.
  11. Закон України «Про освіту»

Аліна Туз,  15.04.2015

Р.S.: Стаття не ввійшла до фахового звірнику, так як була визнана занадто контраверсивною 😉

Добавить комментарий